Як поїхати на роботу в Польщу та не розчаруватися. Поради від заробітчанина

Як поїхати на роботу в Польщу та не розчаруватися. Поради від заробітчанина
28353 ПЕРЕГЛЯДІВ

За роки незалежності життя написало вже тисячі історій українських заробітчан у Польщі. Всі вони дуже різні: деякі доволі драматичні, інші нагадують казку про Попелюшку. Нам вдалося поспілкуватися з чоловіком, який двічі їздив на заробітки до Польщі. Його звати Максим, і він справді класний співрозмовник. Тож починаймо.

– Максиме, чому у вас виникла ідея поїхати в Польщу? Фінансові негаразди?

Так, ви знаєте, це був 2014 рік, мені виповнилося 19. Я тоді жив у Ірпені та займався меблями. Щось збирали, продавали, але це була робота на хазяїна. З грошима було так собі, заробляв десь 200-300 доларів на місяць, але відчував, що здатен на більше.

– І тоді з’явився варіант із заробітками?

Одного разу поспілкувався з друзями, які саме збиралися в Польщу, і якось одразу загорівся цією ідеєю. На жаль, поїхати разом із ними не вийшло, мені ще потрібно було підготувати документи, зробити закордонний паспорт.

–  Саме про підготовку до поїздки. Розкажіть нашим читачам, що потрібно робити, щоб поїхати працювати до Польщі. Це взагалі складно?

Тоді було набагато складніше, ніж зараз. Якщо пам’ятаєте, в той час уже розпочинався ажіотаж із закордонними паспортами, деякі люди чекали своєї черги декілька місяців. У мене не було паспорта, і спершу я поїхав до військкомату. Там з’ясувалося, що в мене немає приписного, але одразу попередили: якщо зараз буду його робити, то можуть забрати до армії. Потім звернувся до агентства, дав гроші, і мені зробили паспорт без приписного. Але постало питання з польською візою. За неї також заплатив в агентстві близько 3000 гривень, але чекав потім дуже довго, декілька місяців.

– Ви зробили необхідні документи та поїхали до Польщі. Розкажіть про перші враження від цієї країни.

Пам’ятаю, як їхав автобусом, проїжджав кордон, серце калатало в передчутті чогось великого. Це наче нова сторінка у твоєму житті. Тоді це була якась рожева мрія. Думав, поїду й залишуся там назавжди. І от я у Варшаві, виходжу з автобуса та розумію, що не знаю своїх наступних кроків. Стою розгублений і не збагну, що робити.

– Стоп. Хіба роботодавець вас не зустрів?

А не було роботодавця. Річ у тім, що всі ті оголошення, які ви бачите в інтернеті або на зупинках, можна поділити на дві частини. Перша – це коли справді тебе одразу влаштовують на роботу, дають житло, навіть годують, але то дорожче. І друга – коли тобі роблять липове запрошення, щоб ти міг спокійно перетнути кордон, а далі роби як знаєш.

– І ви обрали другий варіант?

Саме так. Думав, молодий, хвацький, зараз приїду, швидко зорієнтуюся на місці й сам знайду роботу. Взяв із собою 300 доларів на перший час. Але виявилося набагато складніше. Стою я у Варшаві й не можу навіть купити квитка на міський автобус. Там нема такого, що зайшов у салон, дав водієві гроші та поїхав. Потрібен квиток, а я навіть не знаю, де його купувати. Ну, думаю, втрапив у халепу. Зайшов у найближчий «МакДональдз», поїв і почав думати, що далі. Зателефонував хлопцю з агентства, через яке робив документи. І він одразу мені допоміг. Знайшов місце, де потрібні працівники, сам про все домовився.

- Безкоштовно?

Звісно, що ні. За 150 злотих.

– Ким ви працювали?

На будівництві. У першу свою поїздку складав будівельні риштування, ліси. Платили 10-11 злотих на годину, за проживання платити не треба, тож щомісяця виходило десь 700 доларів.

– Ви кажете, в першу поїздку. Тобто ви виїжджали з Польщі?

Так, спочатку було дуже важко, тож за декілька місяців я повернувся в Україну. Важко в тому плані, що поїхав один, мови не знаю. Місцеві доволі вороже ставилися. Бувало, дізнаються, що з України, і ледь не до бійки доходить. Хоча я сам ніколи не ліз. Мабуть, у них якесь стереотипно зверхнє ставлення до українців. Складно це все. Попрацював трохи та поїхав додому. А вдома що? Нормальної роботи як не було, так і немає. Трохи відпочив і знову зібрався в Польщу. В другу поїздку працював помічником на вентиляційних системах. Це різні кондиціонери, витяжки.

– А з якими труднощами, окрім самотності, довелося зіткнутися?

Мабуть, найголовніше – це робочі години різних магазинів, супермаркетів. В Україні звик, що можу хоч уночі вийти по хліб, якщо це треба. А тут 8-9-та година вечора – все зачинене. А у вихідні чи свята взагалі нічого не працює. Харчуватися та ходити по магазинах доводилося самостійно, тож це для мене було якось дико.

– Дорого харчуватися в Польщі власним коштом?

Недешево. А воно ж, знаєте, хочеться заощадити, тому я скористався таким лайфхаком: брав газетку Biedronka та відстежував різні акції в супермаркетах. Бувало, одного дня піду куплю якусь ковбасу зі знижкою, наступного – хліб. Так і заощаджував. До речі, дуже рекомендую такий спосіб. Здавалося б, економиш декілька злотих, а за місяць воно вже складається в сотні.

– Коли вже про це заговорили, може, поділитеся ще якимись порадами щодо економії?

Обов’язково купуйте проїзну картку. Без неї разова поїздка тим самим автобусом коштує близько 1 долара. А за картку платиш 100 злотих на місяць і користуєшся всіма видами місцевого транспорту. Але ніколи не забувайте її вдома. На турнікетах можна проходити й без картки, а от якщо зайде контролер, отримаєш чималенький штраф.

– Ви надсилали зароблені гроші родичам в Україну? Кажуть, там якась страшна комісія за грошові перекази?

Особисто я ні, збирав усі гроші, а потім сам привозив їх додому. Але хлопці, з якими працював, регулярно це робили. І так, справді дорого. Тому знаходили різні способи передати гроші без комісії. Можна через водія рейсового автобуса, але самі розумієте, ризиковано. Тому іноді знаходили знайому людину, яка саме збиралася в Україну, та передавали через неї. Є ще варіант через польські дочірні банки в Україні. Таких, здається, два, але я сам ніколи не користувався, не знаю. Загалом, у кожного свої способи. Українці – народ кмітливий, тож якось крутимося.

– Чим ви займаєтеся після повернення з Польщі?

Нині живу в Одесі, займаюся будівництвом. Зібрав три бригади, щось будуємо, ремонтуємо, роботи вистачає. А нещодавно я одружився.

– Наші вітання. Не плануєте в майбутньому знову їхати заробляти?

Якщо дружина відпустить. :) А серйозно, то не виключаю такої можливості. Всяке в житті буває, тому немає нічого страшного в тому, щоб кудись поїхати та заробити копійчину. Головне, не сидіти на місці, а постійно рухатися, щось знаходити. Адже під лежачий камінь вода не тече.

І це справді так. Дякуємо Максиму за змістовну й цікаву розмову, бажаємо успіхів у будівельній справі та сімейному житті.

джерело:

http://shoppingpl.com

http://shutterstock.com

Теги: Робота в Польщі,Робота за кордоном,Ваша Надія,Як поїхати на роботу в Польщу,Заробітчанин,Фінансові негаразди,Заробітки,за кордон
Німецькі квоти на українські перевезення збільшені
Наступного року квота із боку Німеччини на перевезення українцями транспортних засобів буду збільшена до 90 тисяч дозволів. Засідання Змішаної Комісії з питань міжнародних...