Володимир Лимар
Володимир Лимар

Ми не такі – ми інші!

15:46
Ми не такі – ми інші!

Ми не такі – ми інші! У нас своя ментальність. Мабуть, так воно і є. Але чомусь ми прагнемо до європейського рівня та способу життя. Тому, мабуть, треба змінюватись, прагнути «наступати» на нашу таку «особливу» ментальність. Та й чи зашкодять зміни нашій ментальності, якою часто- густоприкривають наше недолуге законодавство, а то, й того гірше, відверте лобіювання інтересів іноземних виробників. Нажаль, протиснутися в Європейський союз з нашим товаром дуже складно, а з ліками, взагалі, майже не можливо. То хіба було б погано, якби ми вміли захищати свої ринки так, як це роблять європейці? Але в нашій країні все чомусь робиться навпаки. Для західних виробників ми робимо максимальні преференції, навіть не звертаючи уваги на власного товаровиробника. На виробників ліків готові навішати ярлики, про фармацевтичну мафію, і, під цим прикриттям, запускати на ринок ліки прямих іноземних конкурентів. Часто-густо імпортні лікарські засоби виготовляють далеко не в кращих виробничих умовах, не забезпечується необхідний контроль якості таких ліків, на відміну від вітчізняних фармацевтичних заводів, які вимушені були провести модернізацію, щоб відповідати вимогам GMP (Good Manufacturing Practice).. Повірте, я побував на фармфабриках в Італії, Чехії, Польщі, Німеччині. Запевняю Вас, що це звичайні, з точки зору сучасних вимог, виробництва. Наші провідні фармацевтичні підприємства мають значно кращу матеріально-технічну базу, забезпечені абсолютно такими ж (а часто кращіми) приладами та обладнанням виробництва та контролю якості лікарських засобів. І що цікаво, використовують у виробництві сировину (субстанції) тих же світових виробників, що і всі виробники Європи і навіть Світу. Висновок один – не потрібно «придумувати велосипед» - беріть за основу європейське законодавство і прийміть Закони, які будуть ідентичні європейським. Не потрібно робити преференції конкурентам, як-то, одностороннє визнання сертифікатів GMP, прискорена (десятиденна) реєстрація всіх ліків, зареєстрованих в ЄС, США, Японії та інших країнах, які є членами PIC/S (Міжнародна фармацевтична організація з солідарним взаємовизнанням інспекції GMP). Такі зміни в законодавстві заздалегідь поставили в нерівні умови вітчизняного виробника з іноземним. Жодна країна світу не приймає таких законів, де заздалегідь дискримінують власне виробництво. З часом це призведе до зниження власного виробництва, як це відбулося в інших галузях (машинобудівних, радіоелектронних та інших). До відома наших можновладців: Україна має потужну фармацевтичну галузь, яка забезпечує ліками на 70% свої власні потреби в упаковках, та на 32% в грошових коштах. За показником власного забезпечення ліками, країна входить в десятку найбільш забезпечених ліками країн світу. Цей потенціал треба розвивати. Основою такого розвитку можуть стати державні закупівлі лікарських засобів у свого виробника. Потрібно прийняти державну програму для закупівлі життєво необхідних ліків. Державні кошти взагалі не потрібно тратити, на розробку, впровадження в виробництво/будівництво нових сучасних виробництв. Потрібно лише гарантувати закупівлю розроблених та впроваджених у виробництво ліків у власного виробника. Важливо не спокуситися на запропоновані низькі ціни зарубіжного виробництва. Повірте, все не так просто. Низькі ціни – це, тимчасово, щоб забирати ринки під свій контроль. Потім іноземні виробники все повернуть з лихвою. Не буває чудес. Потрібно менше сперечатися, а більше діяти. Сьогодні держгалузь України спроможна вистояти в глобальній світовій конкуренції, але ж не потрібно допомагати її «топити». В перше чергу, це стосується низьких цін. Ціни у вітчизняних фармацевтичних виробників на життєво-необхідні препарати і так дуже низькі. Вони, найчастіше, продаються навіть нижче їх собівартості – така жорстока конкуренція у нас на ринку. Скажете так не буває, чому вони не банкрутують? Так буває. Втрати від занижених цін на одних ліках, перекриваються надприбутком на інших – так званих промопрепаратах. Це не зовсім європейський підхід. В Європі на життєво-необхідних ліках взагалі відсутня конкуренція. Так, страхові компанії закупляють препарат на рік і завжди продають, як при соціалізмі - є річний план і його виконують. Так, ціна, дійсно, не висока, але не в ціні справа, а в маржинальності таких лікарських засобів. Вона не висока, але забезпечує необхідну якість та сталий розвиток підприємства. Великі доходи іноземні транснаціональні корпорації отримують на інших, так званих, «брендових», нових препаратах. Розробки таких препаратів вимагають вкладення колосальних грошових ресурсів. Рахунки ідуть на міль’ярди доларів в рік. Такі лікарські препарати не будуть дешевшати. Це треба розуміти і вибудувати свою власну стратегію розвитку фармацевтичної галузі разом в виробниками. Тільки не потрібно таку співпрацю називати корупцією. Це абсолютно нормальна ситуація для країн, які розвиваються – надавати певні преференції власним виробникам. Ці преференції можуть і повинні бути непомітними, такими щоб не порушувати правила СОТ. Подивіться, як в Євросоюзі – вільний ринок, а на ринок не пролізеш. Наше підприємство є виробником інфузійних розчинів. Це група лікарських засобів з одною з найвищих вимог до виробництва та контролю якості. Такі препарати відносять до клінічних груп, тобто застосовуються в основному в умовах стаціонару. Ціни на основну групу таких лікарських засобів невисокі. Не зрозумію, чому б не закупляти в необхідних об’ємах інфузійні розчини безпосередньо лікарняним закладам. В зарубіжних країнах аптеки такими препаратами не торгують. Адже це клінічна група. У нас же, хворому або родичам треба перед операцією бігти в аптечний пункт клініки і закупити авоську інфузійних розчинів. Це так неправильно. Щоб таку групу ліків мати в лікарні, грошей треба не так багато. Невже так складно визначити мінімальний перелік недорогих клінічно необхідних ліків, щоб хворий не біг їх купляти перед операцією. До того ж, хворому вони обходились би на 25-30% дешевше, якби напряму надавати препарати в клініку без торгових націнок. Майже так відбувається в усіх країнах, навіть бідних. Тому в даний час, до появи страхової медицини, треба переходити на прямі державні закупівлі. Збиратися за круглим столом на нараду з МОЗ, з виробниками і сформувати ціни на кожний лікарський засіб, та розставити об’єми для кожного виробника. І тут головна роль держави – «хто платить гроші, той і заказує музику». Такий підхід реально здешевить ціни на лікарські засоби, що життєво-необхідно для країни. І не потрібно «шукати чорну кішку в темній кімнаті, якщо її там немає» - це відносно злочинців в особі фармвиробників і представників від держави. Довіряйте власним виробникам. Фармацевтична галузь України - одна з небагатьох працюючих, яка конкурентноздатна на європейскому ринку і на 100% відповідає всім європейським стандартам. Підтримайте її, шановні депутати.